Використання протестних настроїв громадян у період виборчих кампаній

Автор – Неллі Яковлєва, кандидат політичних наук 

Тривалий час у виборчих бюлетенях в Україні була передбачена графа «проти всіх», що давала змогу акумулювати протестні настрої та визначати рівень недовіри до партій або кандидатів, які балотуються, загалом. Її усунули тільки перед виборами народних депутатів у 2012 році. Законодавча практика більшості демократичних держав світу не передбачає наявність даної позиції у виборчих бюлетенях. Це пов’язано з тим, що у випадку, коли громадянин не підтримує жодної партії/ кандидата, тоді він просто не прийде на вибори.

В Україні ж з відміною графи «проти всіх» відбувається перетікання протестного електорату під час проведення виборчої кампанії до певної політичної сили, що стає головним борцем з діючою правлячою політичною верхівкою. Так, яскравими прикладами успішного використання протестних настроїв у суспільстві стали виборчі кампанії партії «Свобода» у 2012 році, в результаті якої був отриманий найбільший результат цієї політичної сили протягом її існування – 10,44% у багатомандатному виборчому окрузі; а також виборча кампанія «Опозиційного блоку» в 2014 році, коли перед стартом електорального процесу більшість соціологічних опитувань свідчили про те, що партія навряд чи подолає виборчий бар’єр у 5%, але кінцевий результат всенародного голосування був 9,43 % у багатомандатному виборчому окрузі. Відміна графи «проти всіх» у виборчих бюлетенях дала можливість політичним партіям задіювати протестний електорат для збільшення свого виборчого рейтингу, прагматично використовувати критичні настрої населення проти правлячої партії, поляризувати політичне протистояння.

Загалом, протест є запереченням, незгодою з тим курсом, що проводиться керівництвом держави. У міжвиборчий період політичний протест громадян найчастіше є латентним або слабко вираженим. Проте, в нашій державі є приклад масштабного вираження протестних настроїв у час відсутності передвиборчих перегонів – це Революція гідності, але вона сама стала рушієм призначення дострокових виборів. Під час електорального процесу конкурентність передвиборчої боротьби загострює психо-емоційне сприйняття інформації громадянами. Агітаційні заходи суб’єктів виборчого процесу спрямовані на заклик до активних дій підтримки.

Важливо зазначити, що сама опозиційна політична сила/кандидат не може зробити себе «головним борцем» з правлячою партією/кандидатом. Адже протест як політичне явище передбачає наявність двох сторін. Враховуючи, що провладна сторона завжди має панівні стартові позиції та масштабні ресурси, вона і визначає ту політичну силу/кандидата, що буде виступати головним конкурентом у виборчій кампанії.

Тобто тільки тоді, коли в дискурсі потенційного переможця від суб’єкта влади відбудеться номінація тих, хто здійснює критику діючого політичного курсу, пропонує альтернативи розгляду соціальних проблем, закликає до вуличних акцій чи реалізації громадських ініціатив з гострих питань, можна починати використовувати протестні настрої громадян, відповідно, сприяти їх зростанню або блокуванню.

З цього етапу діяльність у побудові виборчих кампаній протестних та провладних партій/кандидатів стає принципово різною. Перші будуть працювати над розгортанням своїх позицій, які викликають суспільну підтримку та провокують провладну партію/кандидата на поспішні відповіді, провокуючи необдумані політичні кроки. Тому для сил, що використовують протестні настрої для здобуття електорального результату не так важливо на чому будується їхня передвиборча програма, хто є головним лідером вираження думок, базовим є критика влади. Громадяни голосують не стільки за саму партію чи кандидата у даному випадку, скільки за відсторонення від влади тих, хто її має. Відповідно, протестні кампанії є мобілізаційними за своїм характером, де головним меседжем є заклик прийти на вибори та висловити свою незгоду. Характерною особливістю є те, що позитивно налаштований електорат він розподіляється між декількома партіями, в тому числі і пануючою, а протестний електорат завжди акумулює одна політична сила/кандидат, що здобуде образ «головного ворога влади».

У цей же час для провладної партії найбільш ефективною стратегією для розосередження протестних настроїв є відсутність будь-якої публічної відповіді на дії основного опонента. Якщо не буде здійснено певних кроків, що спростовують позицію провокаційного конкурента, то не буде отримано стимулів для майбутнього розгортання виборчої кампанії. Відповідно, головною тезою опозиції буде ігнорування її політичної діяльності, що найчастіше розглядається виборцями як відсутність серйозних намірів і потенційної підтримки.

Отже, після усунення графи «проти всіх» у виборчих бюлетенях опозиційні політичні партії та кандидати широко використовують можливості схилити на свою сторону електорат з протестними настроями, який голосує, головним чином, за зміну діючого політичного курсу.