Технологічний ризик як складова оцінки ефективності виборчих технологій

Автор – Василь Мокан, кандидат політичних наук 

Виборчі технології розглядаються як науково обґрунтована послідовність дій суб’єкта виборчого процесу та його команди, спрямована на досягнення визначеної політичної мети. Важливою характеристикою виборчих технологій є їх ефективність як співвідношення отриманого результату до ресурсних витрат. Автор виходить з положення про те, що врахування факторів ризику дозволяє оптимізувати процес ведення виборчої кампанії і розглядає їх як складову оцінки ефективності виборчих технологій.

Одним із головних завдань діяльності політичних акторів є завоювання влади. В умовах зростаючої конкуренції на виборах серед усього різноманіття політичних технологій найбільший інтерес з боку суб’єктів політики викликають виборчі технології. Їх специфіка полягає у тому, що вони спрямовані на включення соціально-психологічних механізмів, які регулюють електоральну поведінку виборців. У більш вузькому розумінні виборчою технологією можна назвати певний метод боротьби за електорат.

Водночас, жорстка конкуренція, вміння пропонувати кращі технології і результати при менших витратах, здатність не нав´язувати, а максимально враховувати і відповідати суспільним запитам, вказують на необхідність розуміння проблеми ефективності виборчих технологій.

Ефективність являє собою таку характеристику технології, що встановлює взаємозв’язок між цілями, результатами застосування технології і витратами на її реалізацію. Поряд з економічною та соціальною доцільністю застосування виборчих технологій, важливим аспектом оцінки їх ефективності є врахування факторів ризику, що дає можливість максимально запобігти відхиленням від поставлених цілей.

Аналіз останніх досліджень та публікацій за темою дослідження. Теоретичну та методологічну основу дослідження становлять наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених, а також як загальнонаукові, так і спеціальні методи, найбільш ефективні для пізнання політичної сфери. Характеризуючи ступінь наукового розроблення проблеми, варто звернути увагу на наявність досліджень В.Черкасова [9], А.Альгіна [1], І.Гончарова [3], Г.Атаманчука [2]. Окремо слід відзначити дисертаційні дослідження вітчизняних науковців І.Похило [8] та Д.Наріжного [7]. Деяких аспектів застосування виборчих технологій та розуміння їх ефективності вже торкався автор, розглядаючи виборчі технології як обґрунтовану послідовність дій політичного суб’єкта і його команди під час виборчих кампаній, спрямовану на досягнення визначеної політичної мети.

Виділення невирішених раніше завдань. Спеціальні дослідження, в яких системно розглядається проблема ефективності виборчих технологій, відсутні. Також у науковій літературі не запропоновано чіткої методики оцінки ефективності виборчих технологій і при цьому не враховуються фактори ризику як складової такої оцінки.

Формулювання мети. Об’єктом дослідження є ефективність виборчих технологій як співвідношення результату впровадження технології до витрат ресурсів, що забезпечили досягнення цього результату, предметом – технологічний ризик як складова оцінки ефективності виборчих технологій. Метою даного дослідження є з’ясування сутності поняття технологічного ризику як складової оцінки ефективності виборчих технологій.

Наукова новизна роботи полягає у системному аналізі поняття ризику і його застосування для оцінки ефективності виборчих технологій.

Виклад основного матеріалу. Ефективність будь-якої людської діяльності пов’язана не тільки з виробництвом матеріального, соціального чи політичного продукту, але й з його практичним використанням. Показник ефективності дії суб’єкта, в тому числі й у політичній сфері, включає в себе два моменти:

  • зіставлення результатів і витрат конкретної дії суб’єкта;
  • здатність цієї дії задовольнити реальні потреби в суспільстві.

Загалом, ефективність у політиці – це, насамперед, результативність здійснення політичної влади, ступінь всебічного виконання нею своїх функцій у політичній системі, реалізації суспільних очікувань. Ефективність відображає ступінь того, наскільки політичні дії, рішення та поведінка приводять до бажаних наслідків.

В умовах жорсткої боротьби за владу політичні актори використовують різноманітні методи та способи завоювання симпатій електорату, за допомогою якого вони отримують делеговані повноваження. Із всього комплексу дій, які здійснюють кандидати і партії у процесі виборчих кампаній, особлива увага звертається на розробку та застосування виборчих технологій, на способи підвищення їх ефективності.

Ефективність, як одна з найважливіших характеристик виборчих технологій, характеризується різнорідними складовими: економічною, технологічною, соціальною, результативною, а також ризиковою. Функції економічної складової ефективності технологій показують доцільність їх застосування з точки зору витрачених ресурсів. Технологічна складова ефективності характеризує технології з позицій гнучкості, надійності, функціональності, аналітичних здатностей. Соціальний аспект ефективності виборчих технологій відображає ступінь задоволення потреб різних соціальних груп та впливу на них. Результативна складова ефективності характеризує здатність виборчих технологій до вирішення поставлених перед ними завдань, одержання максимально можливих результатів.

Важливим аспектом оцінки ефективності виборчих технологій є врахування можливості виникнення негативних результатів їх застосування або впровадження, тобто врахування факторів ризику. Для кращого розуміння специфіки ризикової складової ефективності виборчих технологій, спочатку слід розглянути сутність самого поняття «ризик», підходи до його визначення та оцінки.

Поняття «ризик» має досить довгу історію, коли його почали використовувати ще римські юристи. Найбільш активно ризики почали вивчати в кінці ХІХ – початку ХХ ст., переважно у сфері економічних наук.

В західній економічній літературі виділяються дві теорії ризику – класична і неокласична.

Класична теорія (представники – Мілль, Сеньйор) ототожнює економічний ризик з математичними очікуваннями можливих втрат, які можуть настати в результаті обраного рішення.

Неокласична теорія (представники – Маршал, Пігу) була розроблена у 20-30 рр. ХХ ст. ЇЇ прибічники вважали, що підприємництво повинно керуватися двома категоріями: розміром очікуваного прибутку і величиною можливих відхилень. Більш ефективним вважалося те капіталовкладення, де були менші коливання прибутку. Ризик тут – це ймовірність відхилення від поставлених цілей.

«Якщо у першому випадку орієнтація враховує небезпеку зазнати втрат, а наслідком є відхилення від поставлених цілей, то в другому випадку основа – це досягнення мети, а втрати – це наслідок відхилення від поставлених завдань», – зазначає з цього приводу російський науковець В.Черкасов  [9,64].

Прагнучи зняти ситуацію ризику, суб’єкт робить вибір і намагається його реалізувати. Таким чином, ризик притаманний як на стадії вибору рішення, так і на стадії його реалізації. Сказане дозволяє визначити ризик як «діяльність, пов’язану з подоланням невизначеностей у ситуації вибору, у процесі якої є можливість кількісно і якісно оцінити можливість досягнення прогнозованого результату, невдачі і відхилення від мети» [1,19].

Водночас, ризик притаманний будь-якій управлінській діяльності. Цим поняттям користуються різноманітні суспільні і природничі науки. Кожна з них має свій предмет, а відповідно й власну наукову направленість при дослідженні ризиків, його проявів як соціального феномену.

Сучасна інтерпретація ризику подається в науковій літературі так: «ризик – це не просто збитки, яких можна зазнати під час впровадження…технологій, а й можливість відхилення від цілей, заради яких приймалося рішення. Тому сучасний ризик більше відзначається відсутністю позитивних результатів та невикористаними можливостями, ніж збитками» [5,68].

Якщо цілі діяльності чітко не визначені, застосування навіть найсучасніших технологій не тільки не призведе до бажаних результатів, але й зробить неефективними витрати матеріальних та інтелектуальних ресурсів.

Серед основних взаємопов’язаних між собою елементів поняття «ризику», його сутність виражають такі:

  • можливість відхилення від поставленої мети, заради якої реалізовувалася вибрана альтернатива;
  • ймовірність досягнення бажаного результату;
  • відсутність впевненості у досягненні поставленої мети;
  • можливість настання неблагополучних наслідків при здійсненні тих чи інших дій в умовах невизначеності для суб’єкта, який ризикує;
  • матеріальні, екологічні, морально-ідеологічні та інші втрати, пов’язані зі здійсненням вибраної в умовах невизначеності альтернативи;
  • очікування небезпеки, невдачі у результаті вибору альтернативи та її реалізації [1,20].

У нашому досліджені при аналізі ефективності виборчих технологій ми будемо розглядати ризик як ймовірність недосягнення бажаного результату діяльності. Такий підхід є привабливим з точки зору універсальності використання, оскільки не пов’язаний лише з фінансовими та матеріальними показниками.

Окрім наукових розходжень стосовно поняття «ризику», у літературі представлені різні точки зору щодо природи їх виникнення.

Ряд авторів виходять із положення про те, що ризик – категорія об’єктивна, оскільки дозволяє регулювати відносини між людьми, організаціями та іншими суб’єктами суспільного життя. Ризик при цьому розглядається як «можлива небезпека настання негативних наслідків».

Водночас достатньо поширена суб’єктивна концепція ризику. Найбільш послідовно вона розроблена В.Ойгензіхтом, який розглядає ризик як суб’єктивну категорію, оскільки вона виступає в якості оцінки людиною свідомого вибору із врахуванням можливих альтернатив. З точки зору суб’єктивної концепції, прояви ризику завжди пов’язані з волею та свідомістю людини, тобто «ризик – це вибір варіанту поведінки із врахуванням небезпеки, загрози, можливих наслідків».

«Ризик завжди пов’язаний із вибором визначених альтернатив і розрахунком ймовірності їх результату – в цьому проявляється його суб’єктивна сторона. Разом з тим, величина ризику не тільки суб’єктивна, але й об’єктивна, оскільки є формою якісно-кількісного вираження реально існуючої невизначеності» [9,66].

Фахівці даної галузі дослідження сходяться на думці, що коли мова йде про ризик як соціальний феномен, здатний виконувати регуляторну функцію відносно діяльності індивідів, соціальних груп, організацій, його слід аналізувати за допомогою інтегративної концепції ризику, яка б поєднувала у собі об’єктивний та суб’єктивний підходи.

Оскільки у сфері виборчих технологій ефективність визначається як співвідношення результатів діяльності до витрат, то оцінка цієї діяльності у ситуації ризику має кількісний аспект. Він виражається у вартісних показниках, затрачених матеріальних та часових ресурсах. Вигідним, зазвичай, вважають те рішення, при якому доходи перевищують затрати. Оптимальним, а не просто вигідним рішенням – коли при мінімумі витрат досягаються максимальні результати.

Однак, якщо при цьому не враховувати людського фактору, це може призвести до прийняття неправильних, неоптимальних рішень, неточно оцінити ступінь ризику. Таким чином, постає актуальність якісної оцінки діяльності у ситуації ризику. Це дає можливість визначити позитивні і негативні наслідки від вибраної у ситуації ризику альтернативи: порівняти можливі практичні вигоди і можливі негативні психологічні, моральні, політико-ідеологічні та інші наслідки, які можуть в результаті наступити.

По-перше, оптимальним в умовах ризику є те рішення, яке забезпечить досягнення потрібного результату при мінімальних затратах. Безумовно принцип оптимальності характерний і для політичної діяльності.

По-друге, оптимальність вибраного рішення залежить від часового аспекту. У межах можливих втрат із-за передчасного або запізнілого рішення, лежить оптимальний часовий інтервал, який здатний забезпечити соціально-економічну ефективність при мінімумі затрат.

По-третє, оскільки у політичній сфері, як і в інших сферах суспільного життя, існують різні інтереси, процес прийняття рішень включає в себе такий елемент як особливості інтересів суб’єктів, котрі беруть участь у виборі та реалізації рішення.

Оптимальним у цій ситуації є варіант, коли вдається забезпечити синхронність індивідуальних, групових та суспільних інтересів.

По-четверте, вибір альтернативи в умовах ризику повинен прораховувати її вплив на майбутні дії та рішення. «Якщо суб’єкт обирає який-небудь варіант діяльності без врахування майбутніх наслідків свого вибору, у більшості випадків приймає помилкове рішення» [1,51].

По-п’яте, вибір альтернативи у ситуації ризику повинен оцінюватися з точки зору ймовірності досягнення потрібного результату і можливого відхилення від поставлених цілей.

Таким чином, ефективне використання виборчих технологій являє собою оптимальний у часовому просторі комплекс дій суб’єкта політики (кандидата і його команди, політичної партії), який передбачає обґрунтовану можливість досягнення поставленої мети при мінімальних затратах і забезпечить задоволення суспільних інтересів.

Технологічний ризик – це ймовірність недосягнення бажаного результату діяльності суб’єкта політики у разі застосування виборчих технологій без врахування наслідків їх впровадження.

При цьому технологічний ризик повинен бути обґрунтований і мінімальний. Найбільшу ефективність під час виборчих кампаній матиме те рішення, при якому «за мінімального ризику та за мінімальних витрат досягнуто максимального результату» [8,89]. У такому випадку, врахування технологічного ризику як необхідної складової ефективності виборчих технологій, дасть змогу оптимізувати їх у майбутньому.

Висновки з даного дослідження. Підсумовуючи, зауважимо значущість оцінки ефективності виборчих технологій та можливих наслідків їх використання як необхідної передумови вдалої побудови виборчої кампанії.

Врахування факторів ризику при застосуванні виборчих технологій, або технологічного ризику, дозволяє суб’єктам політики оптимізувати процес досягнення поставлених цілей та запобігти неефективним витратам матеріальних та інтелектуальних ресурсів.

Серед елементів ризикової складової ефективності виборчих технологій можна назвати: перевищення запланованих витрат, помилкове прогнозування тенденцій політичного ринку, відхилення від цілей і завдань технології і, як наслідок, запізнюваність або відсутність очікуваних ефектів, помилковість висновків, зроблених після застосування технології та ін.

Головна проблема визначення ймовірних ризиків при застосуванні виборчих технологій полягає у їх специфіці, коли під час виборчого процесу вони не мають властивості стійкої повторюваності й однорідності. Кожна виборча кампанія і відповідно комплекс застосовуваних технологій по-своєму унікальні, тому досвідчений менеджер для мінімізації ризиків в рамках заданої стратегії може прийняти рішення з меншою ефективністю, але з більшими шансами на своєчасну та успішну його реалізацію.

Водночас, практика показує, що постійна орієнтація у політичній та управлінській діяльності на мінімальний ризик зазвичай призводить до більших матеріальних затрат.

На нашу думку, при застосуванні виборчих технологій слід керуватися раціональним (обґрунтованим) ризиком, який би базувався на наукових знаннях та дослідженнях.

Перспективи подальших розвідок. Проблемами подальших досліджень є виявлення специфіки чинників ефективності виборчих технологій при їх застосуванні у вітчизняних виборчих кампаніях, а також теоретико-методологічне та науково-аналітичне забезпечення найоптимальніших методів впливу на електорат.

Література

 

  1. Альгин А. П. Риск и его роль в общественной жизни / Анатолий Петрович Альгин. – М. : Мысль, 1989. – 187 с.
  2. Атаманчук Г. В. Управление : сущность, ценность, эффективность / Григорий Васильевич Атаманчук. – М. : Академический проект; Культура, 2006. – 544 с. – (Учебное пособие для вузов)
  3. Гончаров І. В. Ризик та прийняття управлінських рішень / Гончаров І. В. – Харків : НТУ “ХПІ”, 2003. – 150 с. – (Навч. посібник)
  4. Гранатуров В. М. Экономический риск : сущность, методы измерения, пути снижения / Гранатуров В. – М. : Издательство “Дело и Сервис”, 1999. – 112с. – (Учебное пособие)
  5. Ковальчук К. Ф. Оцінка ефективності інформаційно-інтелектуальних технологій / Бандоріна Л. М., Савчук Л. М. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2007. – 132с. – (Монографія)
  6. Кочубей Л. О. Виборчі технології / Кочубей Л. О. – К. : Український центр політичного менеджменту, 2008. – 332с. – (Б-ка журн. “Політ. менеджмент”)
  7. Наріжний Д.Ю. Аналіз політичних технологій та особливостей їх застосування в транзитивному суспільстві: дис. … кандидата політ. наук : 23.00.02 / Д. Ю. Наріжний. – Д., 2004. – 265с.
  8. Похило І. Д. Ефективність як складова діяльності політичного лідера: дис. … кандидата політ. наук : 23.00.02 / І. Д. Похило. – К., 2007. – 180 с.
  9. Черкасов В. В. Проблемы риска в управленческой деятельности / Черкасов Валентин Валентинович. – М. : “Рефл-бук”, К.: “Ваклер”, 1999. – 288 с. – (Монография)