Критерії оцінки ефективності виборчих технологій

Автор – Василь Мокан, кандидат політичних наук 

Виборча технологія – науково обґрунтована послідовність дій суб’єкта виборчого процесу та його команди, спрямована на досягнення визначеної політичної мети. Важливою характеристикою виборчих технологій є їх ефективність як співвідношення отриманого результату до ресурсних витрат. Автор виходить з положення про те, що дослідження критеріїв оцінки ефективності виборчих технологій дасть можливість вдосконалити процес  впровадження виборчих технологій та оптимізувати їх ресурсне забезпечення.

Із всього комплексу дій, які здійснюють кандидати і партії у процесі виборчих кампаній, особлива увага звертається на розробку та застосування виборчих технологій, на способи підвищення їх ефективності. Саме ефективність виступає однією з найважливіших характеристик виборчих технологій, адже дозволяє встановити взаємозв’язок між цілями, результатами застосування технології і витратами на її реалізацію.

Загалом, у більшості сфер людської діяльності вже визначені способи та методики оцінки їх ефективності, чого не можна однозначно сказати про виборчі технології. Це зумовлено тим, що сфера виборчих технологій є ще порівняно новою, а інтерес до неї почав активно проявлятися лише останніми роками, коли застосування технологій вийшло на більш професійний рівень, а безпосередні виконавці зіштовхнулися із необхідністю відповідати за результати своєї праці.

У сфері виборчих технологій не може існувати однозначних рекомендацій щодо вибору критеріїв їхнього оцінювання. В якості важливої умови формування адекватних критеріїв оцінки технологій доречно вважати зіставлення ефекту і ступеня досягнення поставленої мети.

Найбільш поширений у політичній науці економічний підхід до проблеми оцінки ефективності виборчих технологій за основний критерій приймає економію сукупних витрат. Застосування виборчої технології вважається ефективним, якщо прогнозованого результату досягнуто за використання мінімуму ресурсів. Це актуалізується тоді, коли при обмежених витратах необхідно максимально досягнути поставленої мети.

Однак, такий підхід не враховує соціальних елементів ефективності технологій, для яких не завжди можливе визначення вартісних показників. Тому продуктивнішою ми вважаємо модель оцінки ефективності технологій, розроблену вітчизняним науковцем Ю.П. Сурміним, яка передбачає зіставлення цілей і завдань технології з її ресурсами, а також порівняння з отриманими результатами і досягнутим ефектом. При цьому виділяються дві лінії аналізу ефективності: зіставлення цілей і завдань з результатами і зіставлення ресурсів з ефектом [1].

Водночас, російські дослідники О.П.Кудінов та Г.А.Шипілов називають ряд критеріїв, за якими може оцінюватися ефективність виборчих кампаній загалом. Вони виділяють:

  • оцінку ефективності по мірі досягнення поставленої мети (кампанія вважається ефективною, якщо виконана поставлена мета, при цьому вартість кампанії до уваги не береться);
  • оцінку результативності (аналізуються усі результати кампанії, як основні, так і похідні);
  • оцінку вартості кампанії (розрізняють вартість власне виборчої кампанії і “вартість перемоги”, коли до вартості кампанії додається сукупність даних виборцям обіцянок та зобов’язань);
  • оцінку ефективності кампанії (отримані результати порівнюються із відповідними затратами) [2].

Вчені приходять до висновку, що далеко не завжди перемога на виборах визначається грошима. Грамотна робота команди, ефективні технології, що враховують особливості місцевого електорату, можуть привести до бажаного політичного результату.

У свою чергу В.Подшивалкіна пропонує оцінювати технології з точки зору оптимальності способу досягнення поставленої мети і забезпечення досягнення визначених результатів. Дослідниця пропонує цільову і нецільову моделі оцінки ефективності технології. Цільова модель направлена на розгляд співвідношення самої технології із заданими нею цілями, на ступінь їх реалізованості. Ефективність технології тим вища, чим більше вона відповідає визначеним у ній цілям.

Нецільове оціночне дослідження направлене на виявлення явних або латентних ефектів технології. Оцінка ефективності технології пов’язується із складністю відбору найбільш очікуваних ефектів: з одного боку, полімодальність реальних ефектів для об’єкта, суб’єкта і самої технології як засобу, з іншого – відсутність адекватного валідного інструментарію для їх виміру [3].

Важливим аспектом оцінки ефективності виборчих технологій є врахування можливості виникнення негативних результатів їх застосування або впровадження, тобто врахування факторів ризику. Для кращого розуміння специфіки ризикової складової оцінки ефективності виборчих технологій, нами вводиться поняття “технологічного ризику”.

Технологічний ризик – це ймовірність недосягнення бажаного результату діяльності суб’єкта політики у разі застосування виборчих технологій без врахування наслідків їх впровадження.

На наш погляд, під час виборчих кампаній технологічний ризик повинен бути обґрунтованим і мінімальним. Найбільшу ефективність у процесі застосування виборчих технологій матиме те рішення, при якому “за мінімального ризику та за мінімальних витрат досягнуто максимального результату” [4].

Серед елементів ризикової складової оцінки ефективності виборчих технологій можна назвати: перевищення запланованих витрат, помилкове прогнозування тенденцій політичного ринку, відхилення від цілей і завдань технології і, як наслідок, запізнюваність або відсутність очікуваних ефектів, помилковість висновків, зроблених після застосування технології та ін.

Врахування факторів ризику при застосуванні виборчих технологій, або технологічного ризику, дозволить суб’єктам політики оптимізувати процес досягнення поставлених цілей та запобігти неефективним витратам матеріальних та інтелектуальних ресурсів.

Література

  1. Наріжний Д.Ю. Аналіз політичних технологій та особливостей їх застосування в транзитивному суспільстві : дис. … канд.політ.наук : 23.00.02 / Данііл Юрійович Наріжний. – Д., 2004, с.75.
  2. Кудинов О.П. Діалектика виборов / Кудинов О. П., Шипилов Г. А. – М. : ЗАО ПО “МАСТЕР”, 1997, с.72-74.
  3. Подшивалкина В.И. Социальные технологии: проблемы методологии и практики. – Кишинев, 1997, с.119-120.
  4. Похило І. Д. Ефективність як складова діяльності політичного лідера: дис. … кандидата політ. наук : 23.00.02 / І. Д. Похило. –  К., 2007, с.89.