Ефективність виборчих технологій та їх ресурсне забезпечення

Автор – Василь Мокан, кандидат політичних наук 

Один із існуючих підходів до визначення політики базується на її органічному зв’язку із владою, на що вказував іще М. Вебер, говорячи про політику як прагнення до участі у владі або до здійснення впливу на розподіл влади між державами або між певними групами людей. В умовах боротьби за владу політичні актори використовують різноманітні методи та способи завоювання симпатій електорату, за допомогою якого вони отримують делеговані повноваження. Із вдосконаленням цих методів та способів на перший план вже виступає не  “хто” або “що” (кандидат, політична партія), а “як”, “яким чином” завойовувати цей електорат (політичні технології).

Із всього комплексу дій, які здійснюють кандидати і партії у процесі виборчих кампаній, особлива увага звертається на розробку та застосування виборчих технологій, на способи підвищення їх ефективності. За умов жорсткої конкуренції виборчі технології досить швидко змінюються, тому також важливо визначити головні тенденції таких видозмін, щоб передбачити результати їх дії у майбутньому та удосконалити найдрібніші аспекти їх функціонування. Таким чином, дослідження проблеми ефективності виборчих технологій дасть змогу обгрунтувати найбільш дієві механізми завоювання електорального простору.

Аналіз останніх досліджень та публікацій за темою дослідження. Теоретичну та методологічну основу дослідження становлять наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених, а також як загальнонаукові, так і спеціальні методи, найбільш ефективні для пізнання політичної сфери. Характеризуючи ступінь наукового розроблення проблеми, варто звернути увагу на наявність досліджень Л.Кочубей [3], О.Кудінова та Г.Шипілова [5], Д.Наріжного [7], В.Подшивалкіної [8]. Окремо слід відзначити праці М.Кошелюка [4] та М.Бучина [1]. Деяких аспектів застосування виборчих технологій та розуміння їх ефективності вже торкався автор, розглядаючи виборчі технології як обґрунтовану послідовність дій політичного суб’єкта і його команди під час виборчих кампаній, спрямовану на досягнення визначеної політичної мети.

Виділення невирішених раніше завдань. Спеціальні дослідження, в яких системно розглядається проблема ефективності виборчих технологій, відсутні. У працях науковців тлумачення ефективності методів впливу на електорат подається лише у контексті суміжної проблематики, як окремий предмет дослідження ефективність виборчих технологій не розглядається.

Формулювання мети. Об’єктом дослідження є різноманітність виборчих технологій як науково обґрунтована послідовність дій політичного суб’єкта та його команди під час виборчих кампаній, що спрямована на досягнення визначеної політичної мети, предметом – ефективність виборчих технологій як одна з найважливіших їх характеристик. Мета статті – з’ясування сутності ефективності виборчих технологій та їх оптимального ресурсного забезпечення.

Наукова новизна роботи полягає у системному аналізі поняття ефективності виборчих технологій як співвідношення результату впровадження технології до витрат ресурсів, що забезпечили досягнення цього результату.

Виклад основного матеріалу. Виборчі технології — порівняно нова наукова категорія, яка користується великою увагою з боку представників політичних наук та громадськості. Однак, досі не дано чіткої відповіді на те, які ж саме технології є найбільш ефективними, які фактори впливають на їхню оптимізацію. Також в політичному дискурсі ведеться мова про застарілість деяких методів впливу на електорат та впровадження більш адекватних сьогоденню виборчих технологій. Зростання конкуренції, вміння пропонувати кращі технології і результати при менших витратах, здатність максимально враховувати та відповідати суспільним запитам, вказують на необхідність розуміння проблеми ефективності виборчих технологій.

За словами Л.Кочубей, фахівці з політичних технологій не схильні розкривати реальні механізми і фактори, які визначають результати їх діяльності. Високий рівень конфіденційності, який дозволяє, зокрема, формувати і підтримувати міфи про високу ефективність виборчих технологій, забезпечує високі прибутки у сфері політичних послуг.

Однак, робота фахівця-технолога не зводиться до реалізації суми простих технологічних схем. Кожна виборча кампанія має свою внутрішню логіку, якій притаманний індивідуальний, творчий зміст. Останнім часом спостерігається процес становлення виборчих технологій іншого порядку. Технології попереднього покоління головним чином мали справу із управлінням сприйняття інформації, що поступала до виборця. Сьогодні мова вже йде про формування “метатехнологій”, пов’язаних з управлінням соціальними процесами загалом [4].

Звичайно виборчі технології можуть застарівати, не бути адаптивними, некоректно застосовуватися. Однак, це не означає, що у такому разі апробовані технології зникають із арсеналу методів боротьби за електорат. Одним із ключових завдань виборчого технолога  саме і є, щоб постійно розвивати, створювати нові, більш витончені та сильнодіючі технології. Основними вимогами до сучасних виборчих технологій є: оперативність, своєчасність, простота та доступність для виконавців, відкритість, ефективність.

Ефективність виступає однією з найважливіших характеристик виборчих технологій. Під цим поняттям розуміється “співвідношення між позитивною віддачею від технології і витратами на її проектування, перевірку і впровадження, а також негативними наслідками від її реалізації. По суті, ефективність являє собою таку характеристику технології, що встановлює взаємозв’язок між цілями, результатами застосування технології і витратами на її реалізацію” [7, с.74].

В.Матвієнко зауважує, що “ефективність – змінна соціального процесу, яка виражає його оцінку з погляду очікуваного результату. Якщо фактичний результат близький до очікуваного, значить, це ефективний процес; якщо цілком відповідає – можна говорити про оптимальний процес; якщо відповідає лише частково, то це процес малоефективний” [6, с.69-70].

Варто зауважити, що від поняття “ефективність технології” слід відрізняти поняття “ефект технології”. Ефект – це підсумок, результат впровадження технології, тоді як ефективність характеризується співвідношенням ефекту до витрат ресурсів, що забезпечили одержання ефекту [9]. Схематично формулу ефективності виборчих технологій можна зобразити наступним чином:

Стосовно виборчих технологій можна говорити про передбачувану і реальну ефективність. Перший вид ефективності ґрунтується на попередніх експертних оцінках результату і витрат, а другий – на аудиті, реальному підрахунку витрат та аналізі результату. Зазначимо, що соціальний прогрес ґрунтується на тому, щоб кожна наступна технологія була ефективніша за попередню, тобто результат, що досягається, був вищий за умови менших витрат.

Д.Наріжний вказує на існування ряду парадоксів застосування виборчих технологій:

  • парадокс масштабності полягає в тому, що будь-яка технологія розраховується на цілком визначені масштаби. Їх зміна відразу ж призводить до збільшення витрат. Нова технологія породжує значний опір середовища, що теж може спричинити збільшення витрат (на її впровадження, навчання і пропаганду виконавців);
  • парадокс наукомісткості полягає в тому, що чим більшою мірою технологія спирається на науку, тим складніше її обслуговувати і впроваджувати;
  • парадокс складності виражається в тому, що складні технології дозволяють задовольняти більш різноманітні і складні соціальні потреби, однак, відрізняючись зростаючою новизною, вони, як правило, відзначаються нестійкістю до деструктивних факторів середовища і поганою адаптивністю;
  • парадокс ефективності полягає в тому, що ефективною можна вважати таку технологію, що може виконувати “свої обов’язки” до тих пір, поки не з’явиться нова і більш ефективна технологія. А в разі застарівання, ця технологія повинна бути такою, щоб її можна було швидко “демонтувати” і замінити новою [7, с.74-75].

На думку Д.Наріжного, подолати ці парадокси можна розробивши критерії оцінки ефективності технологій. Як приклад він наводить модель оцінки ефективності соціальної технології, розробленої Ю.П. Сурміним, згідно якої аналіз ефективності соціальної технології припускає зіставлення цілей і завдань соціальної технології з її ресурсами, порівняння з отриманими результатами і досягнутим ефектом. При цьому виділяються дві лінії аналізу ефективності: зіставлення цілей і завдань з результатами і зіставлення ресурсів з ефектом. Важливу роль в аналізі відіграє також зіставлення цілей і завдань з ресурсами і порівняння ефекту з результатом [7, с.75].

Взагалі, в більшості сфер людської діяльності уже визначені способи та методики оцінки їх ефективності, чого не можна однозначно сказати про виборчі технології. Це зумовлено тим, що сфера виборчих технологій є порівняно ще новою, а інтерес до ефективності технологій почав активно проявлятися лише останніми роками, коли їх застосування вийшло на більш професійний рівень, а безпосередні виконавці зіштовхнулися із необхідністю відповідати за результати своєї праці.

О.П.Кудінов та Г.А.Шипілов, аналізуючи проблему ефективності виборчих технологій, називають ряд критеріїв, за якими може оцінюватися ефективність виборчих кампаній загалом [5]. Вони виділяють:

  • оцінку ефективності по мірі досягнення поставленої мети. Кампанія вважається ефективною, якщо виконана поставлена мета. Вартість кампанії у цьому випадку до уваги не береться, оскільки головна ціль – перемога свого кандидата. Такий підхід значно обмежує аналіз ефективності проведеної виборчої кампанії, тому що у повній мірі не розкриває переваги та недоліки застосовуваних виборчих технологій, рівень професійності команди кандидата, використані ресурси;
  • оцінку результативності. Аналізуються усі результати кампанії, як основні, так і похідні (попередня розкрутка кандидата, підготовка команди, формування групи спонсорів, нейтралізація політичних конкурентів). Даний підхід дозволяє порівнювати кампанії однієї партії у різних округах, дати оцінку успішності обраної стратегії;
  • оцінку вартості кампанії. Розрізняють вартість власне виборчої кампанії, тобто суму матеріальних, фінансових та інших використаних ресурсів, та “вартість перемоги”, коли до вартості кампанії додається сукупність даних виборцям обіцянок та зобов’язань. Переважно “вартість перемоги” у кілька разів перевищує вартість самої кампанії;
  • оцінку ефективності кампанії. Отримані результати порівнюються із відповідними затратами. Наприклад, використовуються показники вартості одного голосу, відданого за кандидата, вартість перемоги на конкретній виборчій дільниці, вартість підвищення явки виборців;
  • оцінку за інтегральним показником. Найчастіше розробляються інтегральні системи оцінки виборчих кампаній, які включають усі попередньо названі критерії. Такий підхід вимагає залучення професійних експертів, але на практиці приносить велику користь [5, с.72-74].

На основі зазначених підходів до оцінки виборчих кампаній, О.П.Кудінов та Г.А.Шипілов роблять висновок, що далеко не завжди перемога на виборах визначається грошима. Грамотна робота команди, ефективні технології, що враховують особливості місцевого електорату, можуть привести до бажаного політичного результату. Таким чином, оцінка ефективності кампанії – один з важливих елементів розробки теоретичних основ технологій виборів, що допомагають суб’єкту політики сформувати переможну стратегію.

У свою чергу В.Подшивалкіна пропонує оцінювати технології з точки зору оптимальності способу досягнення поставленої мети і забезпечення досягнення визначених результатів. На її погляд, продуктивніше розглядати ефективність технологій на основі оціночних досліджень, які останнім часом активно розробляються у західній політичній науці. Перевага оціночного дослідження у тому, що воно може проводитися і на стадії розробки, і на стадії реалізації технології. З однієї сторони може визначатися актуальність розробки технології і ступінь її забезпечення ресурсами. З іншої – на етапі реалізації технології оцінювання направлене на виявлення та усунення її дефектів.

Дослідниця теж пропонує декілька моделей оцінки ефективності технології [8]. Цільова модель оціночного дослідження направлена на розгляд співвідношення самої технології із заданими нею цілями, на ступінь їх реалізованості. Тут важливо підкреслити, що на основі аналітичних та експертних методів оцінюються самі технологічні процедури з точки зору їх адекватності до висунутих цілей. Ефективність технології тим вища, чим більше вона відповідає визначеним у ній цілям. Нецільове оціночне дослідження направлене на виявлення явних або латентних ефектів технології. Оцінка ефективності технології пов’язується із складністю відбору найбільш очікуваних ефектів: з одного боку, полімодальність реальних ефектів для об’єкта, суб’єкта і самої технології як засобу, з іншого – відсутність адекватного валідного інструментарію для їх виміру [8, с.119-120].

Ще одним методом оцінки ефективності технологій може служити співставлення можливих рівнів діяльності: фактичного, коли аналізується що можна досягнути при наявних ресурсах без впровадження технологій, наявного – застосування конкретної технології за існуючих ресурсів та потенційного, що передбачає розвиток використовуваних технологічних засобів і зняття обмежень технології. Також в якості оціночного критерію може виступати новизна результату, отриманого за допомогою впровадження технології.

Проаналізувавши зазначені моделі, В.Подшивалкіна підсумовує, що оцінка ефективності технологій визначається як об’єктивними, так і суб’єктивними факторами. До останніх вона відносить індивідуальні особливості людей, задіяних у технології, рівень їх професійної підготовки [8, с.120].

Для ефективного використання виборчих технологій необхідною є наявність певних ресурсів, а також їх правильний розподіл. Мистецтво роботи фахівців з проведення виборчих кампаній якраз і полягає в тому, щоб, виходячи із наявних ресурсів, виробити переможну стратегію кампанії та підібрати найбільш ефективні виборчі технології. Отже, розуміння сутності ресурсів суб’єктів виборчого процесу та способів оптимального їх використання протягом кампанії є важливою умовою отримання позитивного результату на виборах.

“Під ресурсами політичних технологій слід розуміти сукупність соціально-політичних, матеріальних, фінансово-економічних, інтелектуальних, адміністративно-управлінських, кадрових й інших засобів і можливостей (потенціалу), що забезпечують дієвість технології” [7, с.79].

Автор дисертації на тему “Ресурси виборчої кампанії та особливості їх використання в Україні” М.А.Бучин подає таке визначення: “Під ресурсами виборчої кампанії, на нашу думку, слід розуміти всі засоби та можливості, якими володіє суб’єкт виборчого процесу, і які він може використати для досягнення поставленої мети – перемоги на виборах” [1, с.23].

У політичних науках здебільшого виділяють два види ресурсів виборчої кампанії: базові та похідні. Базові ресурси – це сам суб’єкт виборчого процесу (кандидат, партія), його команда, час та фінансова база. Вони є обов’язковими для ведення виборчої кампанії і виступають основою для появи похідних ресурсів. Залучення похідних ресурсів виборчої кампанії не є обов’язковим, але бажаним. До них відносять інформаційний ресурс, технологічний ресурс, організаційний ресурс, елітний ресурс та адміністративний ресурс. Практика останніх виборчих кампаній показує, що похідні ресурси набирають все більшої ваги і в умовах зростання конкуренції на виборах мінімізуються шанси на перемогу тільки на основі базових ресурсів.

Ми не будемо детально зупинятися на розкритті усіх ресурсів виборчої кампанії. Проте, особливу увагу слід приділити технологічному ресурсу, оскільки саме застосування виборчих технологій, на нашу думку, є найважливішою складовою успішної виборчої кампанії і серед перерахованих ресурсів становить для нас найбільший інтерес.

Вважається, що чим більше виборчих технологій знаходиться в арсеналі кандидата, тим реальніші його шанси перемогти на виборах. Така думка є правильною, але не завжди коректною. Безумовно, знання різноманітних виборчих технологій сприяє конструктивній побудові стратегії ведення політичної боротьби, але цього недостатньо для 100-відсоткової перемоги. Важлива не кількість застосованих технологій, а їх якість і, відповідно, ефективність. Можна знайти приклади, коли на практиці кандидат отримував перемогу завдяки застосуванню однієї-двох виборчих технологій, тоді як суперники будували свої виборчі кампанії на десятках різноманітних технологій, які, однак, не враховували специфіку регіону, суспільних настроїв, і т.д.

Водночас, цінність технології полягає у тому, що за її допомогою комплексно поєднуються усі наявні для ведення кампанії ресурси. Як вдало зазначає російський дослідник М.Грішин:  “Технологія об’єднує всі попередні ресурси в єдиний механізм, надає йому гнучкість і витонченість, зовнішній вигляд і здатність творити дива” [2, с. 28].

Характеризуючи ресурсне забезпечення виборчої кампанії, М.Грішин кожний ресурс пов’язує із виборчими технологіями:

  • ідеологічний – технологічний: у кожної партії простежується свій “фірмовий стиль” ведення виборчої кампанії. Чим радикальніша партія, тим більш експресивні виборчі технології;
  • фінансовий – технологічний: використання виборчих технологій передбачає проведення досліджень, розробки стратегії, роботи над іміджем кандидата. Все це вимагає фінансового забезпечення, а також оплати праці спеціалістів у галузі виборчих технологій;
  • організаційно-структурний – технологічний: більшість виборчих технологій ефективно спрацьовують за наявності організаційної структури. При підтримці організаційних структур технологи можуть посилювати ефект впливу на думку електорату;
  • ЗМІ – технологічний: в залежності від можливостей кандидата протягом кампанії широко використовується політична реклама, написання та розміщення матеріалів, цілеспрямованості яким надають маніпуляційні технології;
  • електоральний – технологічний: усі виборчі технології направлені на прийняття виборцем рішення голосувати за вказаного кандидата. Виборці стають безпосередніми учасниками використання технологій;
  • командний – технологічний: політтехнологи застосовують свої креативні, комунікаційні та організаційні здібності у будь-якому напрямку діяльності виборчої кампанії [2, с.18-28].

Найбільш ефективні виборчі технології М.Грішин називає “ідеальними” технологіями. За його словами, є п’ять факторів, які впливають на ефективність технологічного ресурсу:

  • якщо за роботу береться досвідчений кваліфікований технолог;
  • наявність результатів досліджень (технолог сам вибирає, які дослідження необхідно проводити);
  • наявність матеріально-технічної і фінансової бази;
  • присутність хорошої команди виконавців;
  • наявність часу [2, с.28-29].

Для ефективної побудови тактики і стратегії ведення політичної боротьби необхідний детальний аналіз як своїх власних ресурсів, так і ресурсів суперників. У цьому сенсі доволі ефективним є зіставлення наявних ресурсів виборчої кампанії (як своїх, так і опонентів) із визначеним оптимальним набором ресурсів, який необхідний для перемоги на виборах. Таким чином, таке порівняння може показати “коефіцієнт конкурентоспроможності” кандидата, вказати на слабкі і сильні сторони конкурентів.

Висновки з даного дослідження. Підсумовуючи, зауважимо значущість оцінки ефективності виборчих технологій та їх ресурсного забезпечення як передумови вдалої побудови виборчої кампанії. Потреба у технологіях виникає тоді, коли управління соціальними процесами будується на виборі найбільш раціональних з точки зору ефективності дій. Практичне впровадження нових чи більш адаптованих технологій у політичну сферу повинно відбуватися лише після оцінки їх потенційних переваг, економності та ефективності. Наприклад, підвищення ефективності виборчих технологій на початковому етапі може вимагати збільшення витрат, однак у довгостроковій перспективі вартість їх забезпечення може знижуватися.

Ефективність технологій також пов’язана із термінами їх застосування. Очевидно, що технології багаторазового застосування краще піддаються адаптації чи видозміні та є економнішими за технології одноразового застосування.

Тиражованість та універсальність виборчих технологій виступають важливими характеристиками їх ефективності. Іншими словами, чим більш універсальна технологія, тим вона ефективніша.

Перспективи подальших розвідок. Нез’ясованими залишаються чинники ефективності виборчих технологій, а також їх теоретико-методологічне та науково-аналітичне забезпечення. Також проблемами подальших досліджень є виявлення специфіки застосування технологій під час вітчизняних виборчих кампаній, взаємозв’язок їх ефективності та ресурсного забезпечення.

Список використаних джерел

  1. Бучин М.А. Ресурси виборчої кампанії та особливості їх використання в Україні. Дис. … канд.політ.наук: 23.00.02. – Л., 2006. – 196с.
  2. Гришин Н.В. Основы проведения избирательных кампаний. – М.: РИП-холдинг, 2003. – 182с.
  3. Кочубей Л. Виборчі технології: політологічний аналіз (на прикладі виборчих кампаній в Україні) – К.: Юрид. думка, 2006. – 387с.
  4. Кошелюк М.Е. Технологи политических выборов. – 2-е изд., перераб. и доп. – СПб.: Питер, 2004. – 239с.
  5. Кудинов О.П., Шипилов Г.А. Діалектика виборов. – М.: ЗАО ПО “МАСТЕР”, 1997. – 256с.
  6. Матвієнко В.Я. Соціальні технології. – К.: Українські пропілеї, 2001. – 446с.
  7. Наріжний Д.Ю. Аналіз політичних технологій та особливостей їх застосування в транзитивному суспільстві. Дис. … канд.політ.наук: 23.00.02. – Д., 2004. – 265с.
  8. Подшивалкина В.И. Социальные технологии: проблемы методологи и практики. – Кишинев, 1997. – 352с.
  9. PR-технологии в действии, исследования. URL: http:// stratagema.org/issledovanija.php