Чинники ефективності виборчих технологій в Україні

Автор – Василь Мокан, кандидат політичних наук 

У статті аналізуються чинники ефективності сучасних виборчих технологій, притаманні вітчизняним виборчим кампаніям, розглядається їх вплив на електоральні процеси в Україні.

Як і в усьому світі, в Україні відбувається активний процес технологізації сфер людської життєдіяльності. Не становить винятку й розвиток політичних процесів, зокрема такої важливої складової, як проведення виборів. Поступово на зміну аматорства під час проведення виборчих кампаній приходить професійний, системний підхід із залученням відповідних фахівців та новітніх досягнень у сфері виборчих технологій.

Вибір технологій, ефективність їх застосування багато в чому залежать від характеру виборчого процесу, його перебігу і результатів виборів. В умовах багатопартійності, розшарування і поляризації українського суспільства надзвичайно актуальним завданням є ефективна організація виборчих кампаній. Реалії сучасного політичного процесу, потреба у розробці наукової основи проведення виборчих кампаній, ефективного впливу на електорат зумовили появу ряду теоретичних досліджень з політичних технологій.

Водночас особливістю досліджень ринку виборчих технологій в Україні є їх описовий характер, що зводиться до звичайного кількісного опису технологічних прийомів, використаних протягом тієї чи іншої виборчої кампанії. Водночас для вітчизняної науки більш актуальним є саме якісний аналіз виборчих технологій, виведення певних закономірностей і чинників ефективності їх застосування.

Теоретичну основу дослідження становлять наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених, серед яких слід окремо відзначити роботи Л.Кочубей [1], А.Куліша [3], І.Шкурата [10], а також російських дослідників О.Матвєйчева [5], Є.Малкіна і Є.Сучкова [4]. Характеризуючи ступінь наукового розроблення проблеми, варто звернути увагу на дисертаційні дослідження українських науковців О.Хромця [8] та Г.Пилипенко [7]. Деяких аспектів використання технологій у вітчизняній виборчій практиці, а також дослідження проблеми їх ефективності вже торкався автор, розглядаючи ефективність виборчих технологій як співвідношення поставлених цілей, отриманих результатів внаслідок застосування технології і ресурсних витрат на її реалізацію.

Спеціальні дослідження, в яких системно розглядається проблема ефективності вітчизняних виборчих технологій, відсутні. Також у науковій літературі не запропонованого комплексного підходу до визначення чинників ефективності виборчих технологій, не проаналізовано їх дієвість в Україні.

Об’єктом дослідження є ефективність виборчих технологій як співвідношення результату впровадження технології до витрат ресурсів, що забезпечили досягнення цього результату, предметом – чинники ефективності та специфіка використання виборчих технологій в Україні. Метою даного дослідження є обґрунтування чинників ефективності виборчих технологій та їх вплив на електоральні процеси в Україні.

Наукова новизна дослідження полягає у системному аналізі наявного в Україні комплексу виборчих прийомів, результатом якого стало з’ясування чинників підвищення ефективності дій суб’єктів виборчого процесу, характерних для вітчизняних виборчих кампаній.

Вітчизняний ринок виборчих технологій з кожним роком дедалі більше заповнюється як новими способами впливу на електорат, так і відповідними фахівцями з проведення виборчих кампаній. Сьогодні боротьба за владу в Україні вже характеризується використанням усього відомого у світі арсеналу технологічних прийомів.  Проте не завжди ці технології модифіковані під особливості вітчизняного електорату, що суттєво знижує дієвість їх застосування.

Насамперед це пов’язано із тим, що найчастіше суб’єкти виборчого процесу вдаються до використання традиційних апробованих технологій, переважно запозичених із досвіду західних моделей ведення виборчих кампаній. На думку багатьох спеціалістів і наукових експертів, сучасні виборчі технології, які успішно застосовуються за кордоном, не завжди дають аналогічний ефект в національних кампаніях, якщо не адаптовані під місцеву специфіку.

В реаліях українського суспільства виборчі технології повинні враховувати об’єктивні умови проведення виборів: правовий простір, практику виборчих кампаній, національно-політичні традиції, організаційні і матеріальні можливості держави. Слід також пам’ятати, що кожна виборча кампанія як всеукраїнська, так і місцева, має загальні й специфічні риси. До загальних відносяться єдині законодавча та інструктивна база, правове регулювання створення і діяльності виборчих комісій, дії в межах законодавства претендентів на виборчі посади, тощо. Крім цього особливості тих чи інших виборчих перегонів складає місцева специфіка. Вона включає кількісні і якісні показники учасників змагань, електорату, характеристики і масштаб територіального округу.

Обґрунтований науковими дослідженнями і виборчою практикою технологічний інструментарій сьогодні вже фактично усім відомий і певним чином використовується під час загальнодержавних і місцевих виборчих кампаній. Разом з тим, ми вважаємо, що сьогодні на вітчизняному просторі сучасними і більш ефективними є саме ті виборчі технології, які якнайкраще враховують особливості і потреби місцевого електорату, ідуть пліч-о-пліч з науково-технічним прогресом та розвитком засобів масової комунікації, адаптовані під специфіку кожної виборчої кампанії, яка є унікальною за своїм характером.

Виборча кампанія – це зусилля, які здійснюються протягом визначеного законом часу, з метою мобілізації підтримки виборцями кандидата чи партії і спрямовані на успіх у день виборів. Головне завдання суб’єкта виборчого процесу – об’єктивно оцінити свої можливості та ефективно використати ресурси, які є в розпорядженні.

На якість виборчої кампанії та ефективність комплексу технологічних прийомів можуть негативно впливати такі фактори, як брак інформації, відсутність підготовленого штабного апарату, неадекватне виконання завдань, нестача ресурсів, певні місцеві проблеми.

Із переходом від змішаної до чисто пропорційної виборчої системи, основним гравцем на вітчизняному політичному ринку стала політична партія. Тому, аналізуючи проблему ефективності виборчих технологій в Україні, під суб’єктом виборчого процесу слід розуміти перш за все політичну силу, а не конкретну особу.

Дослідження наявного у світовій практиці арсеналу методів боротьби за електорат дало змогу виокремити найбільш універсальні чинники ефективності виборчих технологій, які, на нашу думку, є визначальними для перемоги на виборах. Ці чинники є характерними й для України, де ефективність виборчих технологій залежить від:

  • врахування соціально-економічної та політичної ситуації в окрузі (впровадження виборчих технологій є ефективним за умов врахування демографічних і соціально-економічних показників регіону, результатів останніх виборчих кампаній, інформації про впливових осіб і наявні ЗМІ, аналізу діяльності конкурентів, регіональної специфіки електорату і місцевих проблем);
  • відповідність технологій інтересам і потребам виборців (виборці голосують, керуючись насамперед власними, егоїстичними інтересами. Дослідження політичного ринку дає змогу об’єктивно оцінити потреби та очікування електорату і адаптувати під них виборчі технології);
  • коректність у визначенні обраної цільової електоральної групи (вдале обрання пріоритетних сегментів електорату і спрямування на них основного технологічного впливу забезпечує побудову переможної стратегії на виборах);
  • наявність необхідного ресурсного забезпечення для проведення виборчої кампанії (фінансове і матеріальне забезпечення суб’єкта виборчого процесу і його команди, оптимізоване, виходячи із поставлених цілей кампанії і переліку застосовуваних технологічних прийомів);
  • рівень професійності та спрацьованості команди, яка забезпечує виборчу кампанію суб’єкта виборчого процесу (професійна команда кандидата та чітка взаємодія між ними здатна підвищити ефективність розроблених для виборчої кампанії технологій);
  • харизматичність політичного лідера, кандидата на обрані посади (суб’єкт виборчого процесу виступає в якості одного з головних ресурсів виборчої кампанії, тому від його лідерських здатностей і залученості до агітаційних процесів залежить електоральний вибір громадян);
  • врахування особливостей виборчого законодавства і типу виборчої системи (регламентують розвиток і направленість виборчих технологій);
  • ідеологічне спрямування стратегії і тактики виборчої кампанії (застосування виборчих технологій повинно узгоджуватися із стратегічною лінією і тактичними цілями виборчої кампаніями);
  • рівень політичної культури виборців (у суспільстві з високим рівнем політичної культури ефективними є конструктивні виборчі технології і знижується вплив маніпулятивних технологій, і навпаки).

Виявити соціально-економічні та політичні особливості округу дозволяє застосування аналітичних технологій або, як їх ще називають, “технологій оцінки електорального поля”. Професійна націленість на округ дозволяє у ході виборчої кампанії ефективно використовувати виборчий фонд, заручитися підтримкою лідерів громадської думки та еліти регіону і, найголовніше, вибрати найбільш оптимальні способи впливу на місцевий електорат. Часто причиною невдалого результату на виборах було саме те, що виборчі технології лише частково або й взагалі не враховували національну чи регіональну специфіку. Тому об’єктивна оцінка електорального поля є важливою складовою і сучасною вимогою до побудови ефективної виборчої кампанії.

Однією з переваг об’єктивного дослідження округу є здійснення оцінки потреб, цілей і реальних можливостей окремих пріоритетних груп виборців. Впровадження виборчих технологій повинно орієнтуватися насамперед на задоволення бажань та очікувань виборців.

Для українського простору, який характеризується значним розшаруванням суспільства, економічною поляризацією, низьким рівнем житлово-комунальних, медичних та інших соціальних послуг, пріоритетним буде наголос саме розвитку й реформуванню зазначених галузей. Відповідно й комплекс виборчих технологій матиме успіх, якщо буде направлений на вирішення цих проблем. В той же час технології вищого рівня – ідеологічного – даватимуть значно менший ефект, проте невпинно розвиватимуться.

«У ході виборчої кампанії політична партія вирішує одночасно політичні та економічні завдання. Агрегація та артикуляція інтересів окремих страт, слоїв, класів дозволяє партії сформувати свою програму, лозунги, імідж таким чином, щоби врахувати інтереси, думки, мотивації тих соціальних груп, на які партія орієнтується, на чию підтримку розраховує» [6,9].

Крім визначення інтересів і потреб виборців, важливою складовою побудови ефективної стратегії і тактики виборчої кампанії є визначення пріоритетних сегментів електорату, на які будуть спрямовані основні ресурси і технологічні прийоми. Неефективно адресувати свою політичну пропозицію усім виборцям, розосереджувати на них наявні ресурси та напрацювання. Завжди знайдеться певна частина електорату, яка точно не буде голосувати за того чи іншого кандидата або буде прихильною до табору конкурентів. Таким чином, уся сукупність дій суб’єкта виборчого процесу повинна спрямовуватися на роботу з так званими адресними групами, які визначаються за допомогою результатів соціологічних опитувань чи уже існуючих традицій.

Російські класики дослідження виборчих технологій Є.Малкін та Є.Сучков визначили ряд критеріїв, за якими виділяються ті чи інші цільові аудиторії:

  • соціально-економічна й демографічна адресність – виділення тих чи інших соціальних і (чи) вікових груп виборців і позиціонування кандидата стосовно їхніх інтересів;
  • територіальна адресність – побудова агітації залежно від території проживання виборців;
  • корпоративна адресність – позиціонування кандидата щодо проблем, значущих для округу чи підприємств визначених категорій працівників (військовослужбовці, вчителі і т.д.);
  • проблемна адресність – позиціонування щодо конкретних проблем, значущих для досить великих груп виборців;
  • особиста адресність – підкреслення тих чи інших сторін позитивного образу залежно від цільової аудиторії;
  • рекламна адресність – залежність від змісту й форми політичної реклами від аудиторії конкретних ЗМІ, в яких ця реклама розміщується [4,164-165].

Крім цього необхідно дослідити активність виборців (будуть голосувати, ще не вирішили, точно не голосуватимуть) та прихильність до суб’єкта виборчого процесу (підтримує, не визначився, проти). Найбільш перспективними для агітації є виборці, які вирішили голосувати, проте не визначилися зі своїм вибором. Необхідно також підтримувати рівень уже набутих прихильників. Абсолютно неефективно витрачати час і зусилля на агітацію прихильників конкурентів, або тих, хто не буде голосувати.

Загалом проект будь-якої виборчої кампанії складається із двох взаємозалежних частин: стратегії – формулювання цілей і завдань кампанії, вивчення попиту і розробки пропозиції на політичному ринку, і тактики – системи дій, спрямованої на досягнення стратегічних цілей. Якщо стратегія кампанії дає відповідь на питання, що необхідно донести до виборців, щоб заручитися їхньою підтримкою, то тактика показує в якій формі це зробити. Весь комплекс застосовуваних виборчих технологій повинен бути узгодженим із стратегічною лінією кампанії і не суперечити обраним тактичним діям.

Тактика виборчої кампанії є більш інструментальною і носить деталізованіший характер. Зазвичай при розробці тактичних дій виділяють два основних напрямки діяльності: організаційно-масовий та агітаційно-рекламний.

В межах організаційно-масового напрямку виборчої кампанії найбільш дієвим способом впливу є безпосередні зустрічі кандидата з виборцями. На нашу думку, на сьогоднішній день безпосередній контакт суб’єкта виборчого процесу із електоратом є найбільш ефективною виборчою технологією, незалежно від рівня і типу виборчої кампанії, фінансових і ресурсних можливостей, специфіки регіону та обраної цільової аудиторії. Чим більшу кількість виборців кандидат «покриє» особистими зустрічами, тим вищими будуть його шанси на перемогу.

Агітаційно-рекламний напрям виборчої кампанії зводиться переважно до двох основних позицій: формування та підтримка іміджу суб’єкта виборчого процесу та розповсюдження у різних формах рекламних матеріалів.

Іміджеві виборчі технології займають провідне місце у вітчизняних виборчих кампаніях і здатні суттєвим чином впливати на електоральних вибір громадян. Ефективність іміджевих технологій підвищується, якщо вони спираються на реальні запити і потреби громадян, а не нав’язуються штучно. «Виборець голосує не за лідера, а за його імідж, що є персоніфікованим відбитком уявлень виборця, проекцією його проблем і потреб», – вважає А.Цуладзе [9,72].

Сучасні виборчі технології, завдянням яких є формування позитивного іміджу суб’єкта виборчого процесу, головним чином базуються на забезпеченні безпосередньої комунікації та передачі іміджевих характеристик через різноманітні вербальні і візуальні канали.

Ефективні іміджеві виборчі технології повинні вирішувати такі завдання:

  • визначення електоральної ніші. При цьому необхідно провести комплексне дослідження потреб та інтересів групи потенційного електорату;
  • формування чіткої системи (стратегії) електорального позиціонування політичного лідера чи політичної сили. Розробка серії тактичних заходів;
  • приведення у відповідність до обраного образу зовнішності та манери поведінки політичного лідера;
  • налагодження ефективної системи зв’язків з громадськістю, що буде забезпечувати трансляцію смислу діяльності політика, згідно обраної ролі [2,119].

На відміну від західного світу, де виборець більшою мірою індивідуалістичний, на українських теренах ефективним буде наявність патерналістських рис у характері політика. Існуючий суспільний запит на патерналізм є наслідком обробленої радянською системою свідомості українців. В умовах, коли більшість населення має невисокий рівень достатку, попитом буде користуватися образ “сильної руки”, а також якісно нової моделі політичної сили,  здатної в першу чергу забезпечити реформування економіки держави.

Окрім побудови вдалого іміджу, суб’єкту виборчого процесу необхідна професійна і спрацьована команда, яка б могла організаційно забезпечити проведення виборчої кампанії. Самі по собі виборчі технології не дадуть необхідного результату, якщо не будуть підкріплені чіткою взаємодією їх реалізаторів.

Наявність професійної команди виступає важливим ресурсом у проведенні успішної виборчої кампанії, який здатний також істотно підвищити ефективність розроблених для цього виборчих технологій. Важливо, щоб особливостями впровадження тих чи інших технологій володіли не тільки їх автори, але й безпосередні виконавці. Часто у ролі таких виконавців є місцеві штаби або звичайні прихильники суб’єкта виборчого процесу. Тому для ефективного впливу на електорат необхідна чітка взаємодія з усіма учасниками процесу, їх належна підготовка.

Загалом, виборча кампанія характеризується використанням різнорідних ресурсів, від можливості яких залежить обрання певної стратегії і тактики дій. Використання дієвих виборчих технологій завжди пов’язане із значними фінансовими витратами, але невміле використання основного ресурсу під час виборчої кампанії – часу – здатне знизити ефективність усіх дій до нуля. Маємо на увазі не тільки часову обмеженість виборчої кампанії, але й вчасність застосування тієї чи іншої виборчої технології. Наприклад, ближче до виборів ефективним буде збільшення кількості особистих зустрічей кандидата, водночас вкрай нелогічним буде інтенсифікація поширення агітаційних матеріалів, зважаючи на спадаючу зворотну реакцію електорату.

Значення фінансового чинника на виборах в Україні насправді дещо перебільшується. На відміну від сфери виробництва, у політиці технологія буде працювати за умови необхідного ресурсного забезпечення, проте вона так само буде працювати за умови залучення додаткових фінансів. Тобто, суб’єкт виборчого процесу, який розраховує на ефективні виборчі технології лише за допомогою залучення великої кількості грошей, як правило, помиляється.

Одним із методів впливу на електорат, який здатний підвищити отриманий на виборах результат є використання адміністративного ресурсу. Як різновид виборчих технологій, адміністративний ресурс включає в себе широкий набір легальних, напівлегальних і відверто незаконних методів, що використовуються на всіх стадіях виборчої кампанії. Повністю виключити їх вплив на електорат у сучасних умовах неможливо.

В Україні роль використання адмінресурсу поступово падає. З кожною наступною виборчою кампанією у вітчизняного виборця виробляється сильніший “імунітет” до такого роду впливу. Говорячи про ефективність впливу адміністративного ресурсу на українського виборця, видається доцільним пам’ятати про таке правило: «кількість голосуючих за наказом значно менша від числа тих, хто спеціально голосує проти нього».  Ця закономірність була виведена на основі результатів багатьох виборчих кампаній, даних соціологічних досліджень, виборчої практики.

Слід окремо наголосити на важливості такого чинника ефективності виборчих технологій як рівень політичної (електоральної) культури виборців. Політична культура, відображаючи політичну і юридичну компетентність громадян, громадських і політичних діячів та їх політичну поведінку, впливає на формування та функціонування політичних і державних інститутів, визначає характер суб’єктно-об’єктної взаємодії кандидата і його виборців.

Українська політична культура характеризується слабким рівнем обізнаності про політичні процеси в країні, високою політичною апатією та недовірою до державних політичних інститутів. Для вітчизняного виборця не є домінуючим активістські й раціоналістичні ознаки голосування, а електоральна поведінка мотивується неглибоким аналізом рекламно-передвиборних матеріалів. Як правило, рішення голосувати за того чи іншого суб’єкта виборчого процесу приймається на суб’єктивній, емоційній основі, без особливого політичного підтексту.

Аналіз ефективності застосовуваних політтехнологій протягом останніх вітчизняних виборчих кампаній приводить до висновку, що українське суспільство схильне голосувати ірраціонально, що не завжди може бути поясненим аргументованим інструментарієм раціонального мислення.

Таким чином, зважаючи на низький рівень політичної культури населення України, високу ефективність будуть мати ірраціональні виборчі технології, тобто ті, які апелюватимуть до емоцій електорату.

Підсумовуючи, зауважимо значущість оцінки ефективності виборчих технологій як передумови побудови успішної виборчої кампанії. В Україні ефективними будуть не запозичені із Заходу виборчі технології, а ті, які враховуватимуть специфіку і менталітет українського виборця.

У ході дослідження було визначено чинники ефективності виборчих технологій, які є універсальними для будь-якої політичної кампанії. При застосуванні виборчих технологій в якості таких чинників були розглянуті: 1) врахування соціально-економічної та політичної ситуації в окрузі; 2) відповідність технологій інтересам і потребам виборців; 3) коректність у визначенні обраної цільової електоральної групи; 4) наявність необхідного ресурсного забезпечення для проведення виборчої кампанії; 5) рівень професійності та спрацьованості команди, яка забезпечує супровід виборчої кампанії суб’єкта виборчого процесу; 6) харизматичність політичного лідера, кандидата на обрані посади; 7) врахування особливостей виборчого законодавства і типу виборчої системи; 8) ідеологічне спрямування стратегії і тактики виборчої кампанії; 9) рівень політичної культури виборців.

Врахування означених чинників ефективності виборчих технологій може суттєво посприяти професіоналізації вітчизняних виборчих кампаній, налагодженню ефективної комунікації “кандидат – виборець”, здешевленню витрат на впровадження в Україні сучасних виборчих технологій.

Література

 

  1. Кочубей Л. О. Виборчі технології : [навч. пос.] / Л. О. Кочубей. – К. : Український центр політичного менеджменту, 2008. – 332 с. (Б-ка журн. “Політ. менеджмент”).
  2. Кошелюк М. Е. Технологии политических выборов / М. Е. Кошелюк. – СПб. : Питер, 2004. – 239 с. (2-е изд., перераб. и допол.)
  3. Куліш А. Вибори, агітація, медіа : Практичні поради керівникам виборчих штабів / Андрій Куліш. – К. : Незалежна громадська PR-мережа України, 2006. – 268 с.
  4. Малкин Е. Основы избирательных технологий / Е. Малкин, Е. Сучков. – М. : SPSL – “Русская панорама”, 2002. – 464 с. (3-е издание расшир. и допол.).
  5. Матвейчев О. А. Предвыборная кампания. Практика против теории [Электронный ресурс] / О. А. Матвейчев, В. Ю. Новиков. – Екатеринбург: Издательство Уральского университета, 2003. – 82 с. – Режим доступа к книге: http://chulan-vvp.narod.ru/knigi.htm
  6. Мейтус В. ПОЛИТИЧЕСКАЯ ПАРТИЯ: менеджмент избирательной кампании / Владимир Мейтус, Виктор Мейтус. – К. : Ника-Центр, 2005. – 120 с.
  7. Пилипенко Г. А. Електоральний процес у перехідних політичних системах : технологічний аспект : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пол. наук : спец. 23.00.02 “Політичні інститути та процеси” / Г. А. Пилипенко. – Луганськ, – 2009. – 20 с.
  8. Хромець О. Л. Виборчі технології як чинник політичних трансформацій у пострадянських країнах (на прикладі України та Росії) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пол. наук : 23.00.02 “ Політичні інститути та процеси ” / О. Л. Хромець. – Київ, – 2009. – 22 с.
  9. Цуладзе А. М. Формирование имиджа политика в России / А. М. Цуладзе. – М. : Университет, 1999. – 144 с.
  10. Шкурат І. В. Становлення та розвиток політичних виборів в Україні (управлінський аспект) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук з держ. упр. : 25.00.01 “Теорія та історія державного управління” / І. В. Шкурат. – Київ, – 2002. – 20 с.